Описание
Паркур (франц. Le Parkour - полоса перешкод) – відносно юна молодіжна спортивна течія, котра увібрала у себе східні єдиноборства, акробатику, елементи брейк-дансу і легку атлетику. Не так давно він з’явився і в Україні, але вже доволі швидко набирає оберти серед молоді. Причиною цьому може бути адреналін, який виділяється у величезних кількостях, при виконанні складних елементів, краса рухів, які при хорошій техніці виконання подібні танцю, з тією лише різницею, що танцюрист постійно знаходиться в русі, долає перешкоди і прокладає собі шлях до нових. Паркур зародився у Франції, у невеликому місті Лісс приблизно у 1987р. Його засновником був Девід Белль. Девід ще з малку дуже любив лазити по деревам, будинкам і всьому, що його оточувало, побудована згодом у місті стіна для скалолазання лише посприяла його дитячому захопленню, яке з часом переросло не просто у спорт, а у стиль життя, наділений своїм світосприйняттям і філософією.
Філософія паркуру :
Основна її теза : "Немає меж, є тільки перешкоди" полягає у тому, що трейсер (трейсерами стали називати людей, що займаються паркуром,; від франц. traceur – прокладаючий шлях) постійними тренуваннями розвиває своє тіло, добивається його гармонії з духом, долає страхи, і перемагає власні слабкості. Мета тренувань – досягти досконалості, а оскільки досконалості немає меж, - вдосконалюватись можна вічно. Паркур не вчить використовувати якихось додаткових засобів, зброї чи страховки, все повинно залежати лише від тебе, а ти повинен користуватися тим, що тебе оточує, в цьому і полягає суть сприйняття трейсера, але про неї далі. Паркур вчить керувати своїм тілом, розвивати його і водночас досконально знати, на що воно спроміжне. Базові трюки спрямовані на те, щоб починаючий трейсер відчув свої сили, зрозумів основні принципи руху, навчився приміняти їх на практиці у будь якій ситуації, згодом можна перейти до складних комбінацій, додати швидкості і різкості, або краси акробатичних елементів. Основною метою занять паркуром не є досягти високого рівня майстерності, на якому можна було би змагатися з іншими трейсерами, і вияснити – хто крутіший/швидший/сильніший, навпаки - навики отримані від занять повинні йти лише на саморозвиток, досягнення особистої мети і подолання внутрішніх перешкод, тобто боротьба йде лише з самим собою, будь які інші змагання не підтримуються і ведуть в кінці кінців до конкуренції і ворожнечі. Трейсери тренуються не для того, щоб довести комусь, що вони кращі за інших, а щоб довести самим собі, на що вони здатні.
Сприйняття трейсера:
Усі люди живуть і постійно пересуваються по планеті, відповідно до законів, які їх оточують. Закони є різні: моральні, державні, правові, релігійні та інші. Деякі діють для всіх, деякі лише для тих хто їм підкоряється, наприклад закони пересування по вулицях. Хто сказав, що не можна лазити по дахах і стінах, перескакувати паркани і усі перешкоди, що попалися на твоєму шляху? Чому їх обов’язково обходити, якщо для трейсера є масса інших швидших, красивіших і можливо небезпечніших способів їх подолати. Чому б не намалювати власний щлях по бетону, асфальту, деревах і всьому що довкола власними ногами. Трейсер – художник руху, який малює по місту фарбами видимими лише подібним йому, а його рухи не піддаються класифікації і чіткій характеристиці – це лише мазки кистю, такі ж звичні і інстинктивні як дихання чи просто ходьба по рівній поверхні.
Паркур не вчить ламати собі кістки, лякати прохожих, чи вимахуватися перед дівчатами. Він просто показує ще один спосіб отримувати задоволення від володіння своїм тілом, від тотального самовдосконалення, і взаємодії з навколишнім світом.
