Описание
Пеше що нас тривоже "Війна майбутнього"
Як буде виглядати війна майбутнього? Відповідь на це питання лежить між двома точками зору, що найбільш поширені в останні 5 років. Перша представлена політологом з Гарварду Самуелем Хантінгтоном, на думку якого конфлікти між національними державами будуть мати характер макровійни між цивілізаціями. При цьому буде відбуватися зіткнення найбільш крупних культур, таких, як, наприклад, західна (атлантична) цивілізація, іслам, конфуціанство та православ`я. Інша точка зору представлена письменником Гансом Магнусом Енценсбергером в його тезі про "мініатюризацію війни", про "молекулярні громадянські війни" що мають неорганізований характер. Вони будуть в більшості війнами на самознищення. На мою думку, жодна з цих двох точок зору не описує війни майбутнього. Насправді будуть вестись війни, які вже зараз нам в дечому знайомі. Військові конфлікти будуть підняті на інший рівень - рівень економічного життя. Хантінгтон говорить про те, що холодна війна була продовженням західної традиції суперечки двох ідеологій - лібералізму та комунізму. Конфлікт, що закінчився перемогою ліберлаізму, в його описанні нагадує швидше бійку хлопчаків на шкільнному подвір`ї. Хантінгтон стверджує, що всі ідеологічні конфлікти не можуть бути довготривалими. Він розглядає конфлікт в Боснії та війну у Перській затоці як міжнародні війни. Як і національні держави, цивілізації можуть утворювати коаліції в боротьбі за владу. За Хантінгтоном, вже виник "ісламсько-конфуціанський" альянс між Китаєм та Північною Кореєю, з одного боку, та Іраном, Іраком та іншими ісламськими державами - з іншого. У цього альянсу є один спільний ворог. Захід. Відповіддю на гіпотезу Хантінгтона можуть бути сумніви в тому, що "цивілізації" в його розумінні мають чи можуть мати сьогодні якесь політичне значення. Дійсно, частиною світу, що є цивілізацією, є мусульманство. Проте ісламський фундаменталізм - міжнародний рух, що прагне, швидш за все, не використовувати себе як доктрину окремих держав, а використовувати іслам у своїх інтересах. Не дивлячись на ці "культурологічні" пошуки, на міжнародній арені ми бачимо насамперед національні держави. І це спостереження правильне і для ісламського світу. Тому цивілізаційний поділ на Близькому Сході є більш слабким, ніж національно -державний. Більшість європейців вважають себе не християнами, а німцями, італійцями, ірландцями чи хоча б європейцями. Те ж характерно для всіх інших частин світу: Китай, Корея, В`єтнам та Сінгапур є "конфуціанськими" суспільствами, але в них різні державні інтереси і вони не є єдиним цілим. Взагалі провести кордони між цивілізаціями достатньо складно. Хантінгтон подає як прототип цивілізованого конфлікту потрійну боротьбу між католицькими хорватами, православними сербами та мусульманськими боснійцями. Аргументом проти такого підходу в цьому випадку є те, що три названих народи мають спільну балканську культуру - мову, звичаї, історію - і що всі ці фактори, разом взяті, набагато важливіші, ніж релігійні протиріччя. В багатьох своїх поглядах на світову історію Хантінгтон достатньо традиційний. Він погоджується, що в міжнародному житті державу відрізняє постійна боротьба за владу. Так розглядали теоретики ХІХ ст. реальну політику. Єдине нововведення Хантінгтона полягає в поєднанні двох термінів: цивілізація у нього відповідає національній державі. Але мети боротьби це не міняє. Інші ще більш консервативні щодо розвитку світу в майбутньому. Такі "реалісти", як Генрі Кісінджер та Збігнев Бжезінський, вірять, що в міжнародному житті збережеться боротьба за владу, що ведеться національними державами, які можуть прикривати свої інтереси ідеологічними чи моральними догмами, але це не буде відрізняти ці держави від тих, що існували у часи Афін та Спарти. Не тільки Хантінгтон, але й "реалісти" враховують інтеграційні тенденції, що існують сьогодні в світі. Позитивний вплив на економічну інтеграцію Європейського союзу, НАФТА і
